Дзиґа Вертов радянський кінорежисер, який є один із засновників і теоретиків документального кіно. Вертова вважають яскравим представником "Українського Відродження" у кінематографі. При цьому він першим використав методику "прихована камера".
Про це повідомляє портал "Локальна історія".
Давид-Денис-Дзиґа
Давид Кауфман народився у родині єврея, який торгував книгами в Білостоці. Мав двох братів – Мойсея та Бориса. Лише Борисові не довелося змінювати свого імені. Тому згодом Давид став Денисом, Мойсей – Михайлом.
Напередодні Першої світової родина переїхала до Могилева. Саме тоді Давид-Денис придумав собі псевдонім Дзиґа Вертов. Після війни батьки з Борисом повернулися до вже незалежної Польщі, а звідти емігрували далі на захід. Денис із Михайлом підтримали "червоних" і залишилися в Росії.
Чоботарі кінематографа
Дзиґа Вертов влаштувався діловодом у московському кінокомітеті. Приймав і реєстрував кіноплівки, з яких монтували хроніки – німі новини для публічних показів. Скаржився, що зміст у них завжди один: паради й похорони.
Освоївшись на роботі, сам редагував підписи та монтував сюжети. 1919 року створив фільм-хроніку "Річниця революції". Він мав рекордну як на той час кількість копій, його повезли в усі околиці, щоб показати людям нових вождів, як-от Леніна і Троцького.
У 1922 році Вертов з однодумцями створив об’єднання "Кінооко". До цього випуски новин мали вигляд звичної хроніки. "Кінооки" експериментували.
Дзиґа Вертов з дружиною Єлизаветою, фото 1934 рік
Створення кращого Адама
У своєму маніфесті Дзиґа Вертов оголосив: вони – "кінооки", а не "кінематографісти". Більшість тогочасних фільмів – копія з копії. "Кінооки" відкидали копіювання. Вони показуватимуть глядачеві явище, як вигідніше.
"Я – кінооко, я створюю людину більш досконалу, ніж Адам. Я створюю тисячі різних людей за різними попередніми кресленнями та схемами. Я – кінооко. Я в одного беру руки, найсильніші й найспритніші. В іншого беру ноги, найстрункіші та найшвидші. У третього – голову, найкрасивішу й найвиразнішу. Монтуючи, створюю нову досконалу людину", - говорив він.
У 1924 році вийшло "Життя зненацька". Дзиґа був впевнений: це перша у світі спроба створити кіно без акторів, художників, режисерів, декорацій і костюмів. Дійові особи не грали, а жили. У центрі стрічки – радянська дійсність. Піонери й індустріалізація – це світло. П’яниці й карти – темрява, яку ще не встигла змести революція. Автор експериментує й використовує зворотне прокручування плівки.
Дзиґа Вертов
Шлях до "чистого кіно"
"Майже доба, проведена під землею, дає про себе знати. Ми дуже втомилися. Декого лихоманить. Знімання відбувається під неперервним холодним душем. Кауфман спить, стоячи", – згадував Дзиґа Вертов свій перший український фільм
Його назва "Одинадцятий", бо присвячений 11-й річниці революції в Україні. На металургійному заводі в Кам’янському знімав крізь вогонь, дим, воду й вугільний пил. Він хотів, щоб глядач побачив, як вагонетки з рудою підіймаються на поверхню, висипаються до вагонів і їх відправляють прямісінько в домну. Побачив великий Дніпро, його пороги й тисячі робітників, які прийшли цим заволодіти задля електроенергії.
Наступний його витвір "Людина з кіноапаратом" – це документальне кіно без підписів, сценарію та акторів. Утілення "кіноока" та "кіноправди". Частину матеріалу Дзиґа відзняв ще в Москві. Потім фільмував Київ і Одесу. Головний герой – озброєний камерою чоловік – вирушає у вир життя.
Кожен епізод – не довший десяти секунд. Міські пейзажі, прогулянки. Люди плачуть над могилою, лежать у лікарні, народжують дітей, катаються на атракціонах, курять. Балерини танцюють на піаніно. Оператор стоїть у кухлі пива.
Дзиґа Вертов помер взимку 1954 року. Його творчість заново відкрили у 1960-х кінематографісти французької "нової хвилі". Жан-Люк Годар назвав його своїм учителем. Жан Руш ствердив, що все сучасне кіно вийшло з Вертова. 2014-го Британський кіноінститут назвав "Людину з кіноапаратом" найкращою документальною стрічкою усіх часів.
